Математика : Реферат: Політичні погляди і діяльність Платона
Реферат: Політичні погляди і діяльність Платона
Реферат на тему:
"ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ І ДІЯЛЬНІСТЬ ПЛАТОНА"
План
Вступ
Розділ 1. Життя та діяльність Платона
Розділ 2. Погляди Платона на світ
Розділ 3. Політичні переконання Платона
3.1 Форми держави
3.2 Ідеальна держава
3.3 Чесноти в державі
3.4 Різновиди держави за Платоном
Розділ 4. Етичні та естетичні погляди платона
Висновки
Список використаних джерел
Історія політичних
вчень займає важливе місце не тільки в політології, але і в системі суспільних
наук в цілому, бо в політичних вченнях знаходять свій вираз
соціально-економічні інтереси різних класів і соціальних груп. А оскільки ц
нтереси потребують захисту з боку політичної влади, то ця потреба і спонукає як
пануючі класи, так і гноблених розробляти і обґрунтовувати свої теорії.
У Стародавній
Греції зокрема склалося і отримало усесторонній розвиток така
суспільно-політична освіта, як поліс, який одночасно був і містом-державою,
втілюючи собою цивільне життя. Від нього, по суті, відбулися всі основні політичн
поняття: політика, політичне мистецтво, політичне знання, політичне управління
та ін.
Політичні знання в
античності існували у філософсько-етичній формі, оскільки всі філософи
Стародавньої Греції в тій чи іншій мірі стосувалися питань влади, управління
державою.
Проте найбільш
стотний внесок до розвитку політичної думки вніс старогрецький філософ Платон
(427 - 347 до н. э) - автор робіт “Держава” і “Закони”.
Зважаючи на це метою
даної роботи є вивчення життєдіяльності, роботи, та політичних поглядів давньогрецького
філософа Платона, та визначення його ролі у формуванні політичних вчень.
Актуальність даної теми якраз і ґрунтується на великому вкладі Платона в науку не
тільки як філософа моралі, а й права.
Платон (427 - 347
р. до н. е) - грецький філософ. Народився в Афінах. Справжнє ім'я Платона було
Аристокл. Ім’я ж Платон (Широкоплечий) було йому дано в молодості за могутню
статуру. Походив він зі знатного роду й одержав чудову освіту. У 407 р. став
учнем Сократа і це дуже вплинуло на становлення поглядів Платона. У 399 р. Сократ,
засуджений на смерть, закінчив життя в афінській в'язниці. Платон, що був
присутнім на процесі, не був із Сократом у його останні хвилини. Можливо,
побоюючись за власне життя, він залишив Афіни і з декількома друзями виїхав у
Мегару. Звідти він поїхав в Єгипет і Кирену, а потім у Південну Італію. У 388 р.
Платон залишив Італію і виїхав на Сицилію, у Сіракузи, де правив Діонісій I
Старший. Прихильником його філософії став родич Діонісія, молодий Діон, але
Платон посварився з тираном, і той вислав його зі своєї держави. Можливо,
спілкування з Діоном надихнуло його після повернення до Афін заснувати в садах
Академа першу філософську школу, знамениту Академію, де він викладав до само
смерті.
У 367 р. у
Сіракузах помер Діонісій Старший, і Платон, на прохання Діона, вдруге приїхав
до сиракузького тирану з надією, що новий правитель Діонісій Молодший легше
піддасться його впливу і що він у такий спосіб втілить у життя свою мрію про
філософа на троні і про державу, якою керує мудрий і справедливий цар. Але ця
місія не вдалася. Діонісій Молодший спочатку гостинно прийняв філософа
зацікавився його вченнями, але зрештою, як і його попередник, змусив Платона
залишити Сицилію і - більш того - присудив до вигнання Діона, підозрюючи його в
змові. У 361 р. Платон вирішив третій й останній раз відвідати Сицилію. Про це
його попросив Діон, до цього ж схиляли піфагорійці, але він дарма намагався
впливати на Діонісія й одержати дозвіл на повернення Діона. Тиран не тільки
відмовив йому в проханнях, але і конфіскував майно Діона. Примусово залишений у
Сіракузах, Платон тільки за сприяння Архіта зміг залишити державу. Він
повернувся в Афіни і там керував Академією до самої смерті, яка прийшла в 347 р.
До нас дійшли,
очевидно, усі твори Платона. Вони нараховують 36 творів, поділених на 9
тетралогій, що наочно демонструють розвиток філософії Платона. Серед них
також неавтентичні діалоги. Авторство і хронологія творів Платона довго
ретельно досліджувалися, починаючи ще з епохи еллінізму.
Його творчість ма
приблизно три періоди:
Перший починається
після смерті Сократа. Він створює перші діалоги і трактат “Апологія Сократа".
Форма всіх діалогів цього періоду подібна, в них завжди виступає Сократ, що
говорить з кимсь з видних афінських чи других громадян. Сократ задає питання
тому хто вважається знавцем предмета. Мистецьки підібраними питаннями Сократ
заставляє опонента точніше формулювати свої відповіді і результат виявляється
цілий ряд “протиріч" і безглуздостей. Сократ же послідовно, зважуючи вс
за" і “проти” робить визначені висновки.
Другий період
збігається з першою подорожжю в Італію. Він відходить від власне сократичного
етичного ідеалізму" і закладає основи об'єктивного ідеалізму. У цей
період у мисленні Платона дещо підсилюється вплив філософії Геракліта
піфагорейського підходу до світу. В другій половині цього періоду, що приблизно
можна обмежити першою і другою подорожжю в Сіракузи, Платон дає цільний
позитивний виклад своєї системи. Велику увагу в цей період Платон приділя
питанням методу пізнання ідеї. Початок третього періода вважають діалог
Парменид”. Він переоцінює своє колишнє розуміння ідеї, раціоналізує його,
додаючи йому характер спільності. Розуміння ідеї здобуває визначену відсталість
(застиглість). У ньому, діалектика ідей визначена конфліктом буття і небуття,
що відбувається прямо в царстві ідей. Тим самим у царство ідей вводиться рух
розвиток. Діалектика ідей була покликана підтримати ідеалістичний монізм
Платона, у якому полягає вершина його раціоналізму. У наступних працях усе
більше виявляється вплив піфагорейської філософії, що підсилює його містицизм
рраціоналізм.
Питання про
тисячолітню значимість Платона виникає у кожного, хто ознайомився з його
світоглядом і з художнім стилем його здобутків. Платон - перший в Європ
послідовний представник об'єктивного ідеалізму, засновник цієї філософії. Об'єктивний
деалізм Платона є вчення про самостійне існування ідей як загальних і родових
понять. Платон був першим філософом в Європі, що заклав основи об'єктивного
деалізму.
Щоб зрозуміти
політичні погляди Платона, необхідно зробити короткий екскурс в його
філософські погляди. Світ, за Платоном, двоїстий та складається з ідей (єйдосів)
речей (прагм). Ідеї являють собою не розумові конструкції, а надреальність,
або зразки речей, їхні відвернені сутності. В той час як єйдоси є істинними,
речі в силу своєї матеріальності - не істинні, оскільки, як вказував Платон,
сама їхня матеріальність сповіщає їхню сутність. Відштовхуючись від своїх
філософських поглядів, Платон і розробив своє вчення про суспільство і державу.
Світ за Платоном не
тілесний космос, позбавлений індивідуальності і не окремі матеріальні речі, що
наповнюють Всесвіт. Прекрасний, матеріальний космос, що зібрав безліч одиничних
ейдосів в одне неподільне ціле, живе і дихає, весь наповнений нескінченними
фізичними силами, але він керується законами, що знаходяться поза ним, за його
межами. Це загальні закономірності, за якими живе і розвивається весь Космос. Вони
складають особливий надкосмічний світ і називаються в Платона Світом Ідей. Побачити
х можна не фізичним зором, а розумовим, думкою.
Ідеї, що керують
Всесвітом, первинні. Вони визначають життя матеріального світу. Світ ідей
знаходиться поза часом, він не живе, а перебуває, спочиває у вічності. І найвища
дея ідей - це абстрактне благо, тотожне абсолютній красі.
Платонівський
деалізм тому і називається об'єктивним, адже він визнає існування цілком реального,
незалежного від свідомості людини, тобто об'єктивного ідеального буття.
Отже, основними
філософськими принципами платонізму є:
1. Ідея реч
зміст речі.
2. Ідея реч
така цілісність усіх окремих частин і проявів речі, що вже не поділяється на
окремі частини даної речі і представляє собою в порівнянні з ними вже нову
якість.
3. Ідея речі є та
спільність складових її особливостей і одиниць, що є законом для виникнення цих
одиничних проявів речі.
4. Ідея речі волод
своїм власним і цілком самостійним існуванням, вона теж є особливого роду
деальна річ, чи субстанція, що у своєму повному і досконалому вигляді існу
тільки на небі чи вище неба.
Основне питання
філософії він вирішує однозначно - ідеалістично. Матеріальний світ, що нас
оточує і який ми пізнаємо своїми почуттями, є лише “тінню” і зроблений від
світу ідей, тобто матеріальний світ вторинний. Усі явища і предмети
матеріального світу минущі, виникають, гинуть і змінюються (і тому не можуть
бути справді сущими), ідеї є незмінними, нерухомими і вічними. За ц
властивості Платон визнає їх справжнім, дійсним буттям і зводить у ранг єдиного
предмета справжнього щирого пізнання. Між світом ідей, як справжнім, реальним
буттям, і небуттям (тобто матерією як такою, матерією в собі) існує по
Платонові, що здається буття, похідне буття (тобто світ дійсно реальних,
почуттєво сприйманих явищі і речей), що відокремлює щире буття від небуття. Дійсні,
реальні речі являють собою з'єднання апріорної ідеї (справжнього буття) з
пасивною, безформною “приймаючою" матерією (небуттям). Відношення ідеї (буття)
реальних речей (удаваного буття) є важливою частиною його філософського
навчання. Почуттєво сприймані предмети не що інше, як подоба, тінь, у якій
відбиті визначені зразки - ідеї. Але в нього також можна зустріти і твердження
протилежного характеру. Ідеї присутні в речах. це відношення ідей і речей,
відкриває визначену можливість руху до ірраціоналізму. Багато уваги він
приділяє питанню “ієрархізації ідей". Ця ієрархізація представля
визначену упорядковану систему об'єктивного ідеалізму. Ідея краси і добра це
одна з найважливіших ідей для Платона. Вона не тільки перевершує всі реально
снуюче добро і красу тим, що досконала, вічна і незмінна (так само, як і друг
деї), але і коштує вище інших ідей. Пізнання, чи досягнення, цієї іде
вершиною дійсного пізнання і свідченням повноцінності життя. (роботи - “Бенкет",
Закон", “Федр”).
У діалозі “Менон
теорію спогаду Платон демонструє на прикладі Сократа з деяким юнаком. Хлопчик
ніколи не вивчав раніше математику і не мав ніякого утворення. Сократ же
настільки добре поставив питання, що молода людина самостійно сформулювала
теорему Піфагора. З чого Платон робить висновок, що його душа раніш, у царств
дей, зустрілася з ідеальним відношенням, що і виражено теоремою Піфагора. Навчити
в цьому випадку - це не більш ніж примусити душу до спогадів. На основі теор
спогадів він робить і визначену ієрархізацію душі.
По Платонові душа -
безтелесна, безсмертна, вона не виникає одночасно з тілом, але існує вічно. Тіло
підкоряється їй. Складається вона з трьох ієрархічно упорядкованих частин: розум,
воля і шляхетні бажання, потяг і чуттєвість.
Негативний тип держави
виступає в чотирьох формах: як тимократія, олігархія, демократія і тиранія. Порівняно
з ідеальному державою, кожна з цих форм є послідовне погіршення або збочення форми
деальної. У негативних формах держави замість однодумності в наявност
розбрат, замість справедливого розподілу обов'язків - насильство і насильницьке
примушення, замість прагнення правителів і воїнів-вартових до вищих цілей
гуртожитку - прагнення до влади ради низьких цілей, замість зречення від
матеріальних інтересів - пожадливість.
Першою в часі з цих
негативних форм виступила, по Платону, тимократія, тобто влада, заснована на пануванн
честолюбців. У тимократії спочатку збереглися риси досконалого ладу; тут
правителі користуються шаною, воїни вільні від землеробських і ремісничих робіт
від всіх турбот матеріальних, трапези загальні, вправи у військовому
мистецтві і гімнастика процвітають. Проте з часом мисливці до дорогоцінних
металів починають в таємниці збирати і зберігати золото і срібло в стінах своїх
жител, і, при участі в цьому дружин, спосіб життя міняється на розкішний. Так
починається перехід від тимократії до олігархії - пануванням небагато над
більшістю. Це правління, що ґрунтується на переписі і на оцінці майна, так, що
в нім володарюють багаті, а бідні не мають участі в правлінні. У олігархічній
державі не виконується основний закон життя суспільства. По Платону, закон цей в
тому, щоб кожен член суспільства “робив своє” і притому “тільки своє”. Навпаки,
в олігархії, по-перше, частина членів суспільства займаються кожен самими різними
справами - і землеробством, і ремеслами, і війною. По-друге, в олігархії право
людини, на повний розпродаж накопиченого їм самим майна приводить до того, що така
людина перетворюється на абсолютно даремного члена суспільства, він в нім лише
бідняк і безпорадна людина.
Подальший розвиток
олігархії приводить, по Платону, до послідовного розвитку її в ще гіршу форму державного
пристрою, але правління в суспільстві, в якому протилежність між багатими і бідними
загострюється ще сильніше, ніж при олігархії. Зростання обурення бідних проти багатих
приводить до повстання. Якщо повстання закінчується перемогою бідняків, то вони
частину багачів знищують, іншу частину виганяють, а державну владу і функції управління
розділяють між всіма членами, що залишилися, суспільства. Це і є демократія.
Якнайгіршою формою
відхилення від ідеальної держави Платон визнав тиранія. Це влада одного над всіма
в суспільстві. Виникає ця влада, подібно до попередніх форм, як вираз передуючою
й демократичної форми правління. Тиран зростає ні з чого довше, як з кореня,
званого представництвом. У перші дні і спочатку він “посміхається і обійма
всіх, з ким зустрічається, не називає себе тираном, обіцяє багато що в
приватному і загальному, звільняє від боргів, народу і близьким до себе розда
землі і прикидається милостивим і покірливим у відношенні до всіх”. Тиранов
необхідно безперервно затівати війну, щоб простій народ вшановував потребу у
вождеві. Оскільки постійна війна порушує проти тирана ненависть і так як громадяни,
що сприяли його піднесенню, мужньо засуджуватимуть оборот, який прийняли події,
то тиран, якщо захоче утримати владу, вимушений буде поволі знищувати своїх
звинувачувачів, “поки не залишиться у нього ні друзів, ні ворогів, від яких
можна було б чекати якої-небудь користі".
Виходячи з цього
постулату, Платон моделює ідеальну державу (ідеальне - в сенсі відповідност
деям Платона). Розкриваючи сенс цієї держави, Платон виділяє наступні його
риси:
1. подібно до
космосу і людської душі, у яких є три почала, в державі повинні бути три стани:
розумному початку душі відповідають філософи - правителі, лютому початку - воїни-охоронці,
діловому - землероби і ремісники. Самовільний перехід з нижчого стану у вищий недопустимий
тяжким злочином. “займатися своєю справою і не втручатися в чужих - це і є справедливість".
Платонівське визначення справедливості було покликане виправдати суспільну
нерівність, ділення людей на вищих і нижчих від народження;
2. у ідеальній держав
функціонує добре відлагоджена система навчання і виховання, яка повинна сприяти
відтворенню трьох станів. Важливу роль в цій системі грає не тільки вивчення математики
філософії, але і розповсюдження “благородної вигадки" про те, що хоча
люди і народжуються нерівними, їх борг як членів полюса - жити в світі, згод
братерстві;
3. аристократична форма
правління, що забезпечує керівництво державою кращими і благороднішими його
представниками.
Основним принципом
деального державного пристрою Платон вважає справедливість. Кожному громадянинов
держави справедливість відводить особливе заняття і особливе положення. Панування
справедливості об'єднує різноманітні, і навіть різнорідні частини держави в ціле,
відображене єдністю і гармонією. Це якнайкраща державна система винна, по Платону,
володіти поряд рис етичної і політичної організації, які були б здатн
забезпечити державі вирішення найважливіших завдань. Така держава, по-перше, повинна
володіти силою власній організації і засобами її захисту, достатніми для
заборони і віддзеркалення ворожого оточення; по-друге, воно повинне здійснювати
систематичне постачання всіх членів суспільства необхідними для них матеріальними
благами; по-третє, воно повинне керувати і направляти високий розвиток духовно
діяльності творчості. Виконання всіх цих завдань означало б здійснення ідеї блага
як вищої “ідеї", правлячої миром.
У державі Платона
необхідні для суспільства в цілому функції і види роботи розділені між
спеціальними розрядами його громадян, але в цілому утворюють гармонійне
поєднання. За основу розподілу громадян Платон узяв відмінність по аналогії з
розподілом господарської праці. У розподілі праці Платон бачить фундамент всього
сучасного йому суспільного і державного устрою. Він досліджує і походження спеціалізації,
що існує в суспільстві, і склад галузей розподілу праці, що вийшов таким чином.
Основна думка
Платона в твердженні, що потреби громадян, складових суспільство, різноманітні,
але здібності кожної окремої особи до задоволення цих потреб обмежені: “Кожен з
нас сам для себе буває недостатній і має потребу в багатьох". Звідси необхідність
виникнення гуртожитку, або “міста”, “коли один з нас привертає інших або для
тієї, або для іншої потреби; коли, маючи потребу з багато чому, ми розташовуємо
до співіснування багато спільників і помічників: тоді це співіснування отриму
у нас назву міста".
Значення розподілу
праці для суспільства Платон розглядає не з погляду працівника, що проводить продукт,
а виключно з погляду інтересів споживачів. Кожна річ, згідно Платону, проводиться
легшим і кращим і в більшій кількості, “коли одна людина, роблячи лише одне,
робить згідно зі своєю природою, в сприятливий час, залишивши всі інші заняття”.
Ця точка зору приводить Платона до того, що в розподілі праці основний принцип
будови держави.
Торгівля, обмін
товарами і продуктами необхідні державі не тільки для зовнішніх стосунків, але
унаслідок того ж розподілу праці між громадянами держави. Звідси Платон
виводить необхідність ринку і чеканки монети як одиниці обміну.
При переході від
класу працівників продуктивної праці до класу воїнів-вартових впадає в очі те,
що Платон порушує принцип ділення. А саме: етичні риси працівників господарства
Платон ставить нижче за етичні достоїнства воїнів-вартових і особливо нижче - правителів
держави.
Втім, етична дискримінація
трудящих декілька складається у Платона обмовкою, згідно якої всі три розряди громадян
держави в рівній мірі необхідно державі і, узяті всі разом, виявляють велике
прекрасне.
Інша обмовка Платона
полягає у визнанні, що між походженням з того або іншого розряду і етичними властивостями
немає необхідного зв'язку: люди, наділені вищими етичними завдатками, можуть
народитися в нижчому суспільному розряді, і навпаки: народжені від громадян
обох вищих розрядів можуть народитися з низькими душами.
Найдосконаліша по
своєму ладу і тому блага держава володіє чотирма головною доблестю:
1) мудрістю,
2) мужністю,
3) стримуючою
мірою і 4) справедливістю.
Під “мудрістю"
Платон розуміє вище знання або здатність дати добру раду про державу в цілому,
- про спосіб напряму його внутрішніх справ і керівництво ним в його зовнішніх відносинах.
Мудрість" - доблесть, що належить не безлічі ремісників, а вельми
небагато чим - філософам, - і є, найближчим чином, не стільки навіть спеціальність
по керівництву державою, скільки споглядання занебесної області вічних і досконалих
дей" - доблесть, в основі своїй етична.
Тільки філософи
повинні бути правителями, і лише при правителях-філософах держава благоденствуватиме
не знатиме що існує в даний час зла. “Поки в містах, - говорить Платон, - або
не царюватимуть філософи, або щиро і задовільно філософствувати нинішні царі і володарі,
поки державна сила і філософія не співпадуть в одне. доти ні для держав, ні навіть,
вважаю, для людського роду немає кінця злу".
Друга доблесть,
якою володіє якнайкраща по своєму пристрою держава, - “мужність". Воно, так
само як і “мудрість”, властиво невеликому коло осіб, хоча порівняно з мудрими ц
осіб більше. Платон роз'яснює, що достатньо, щоб в державі існувала хоч би
деяка частина громадян, що володіють здатністю постійно зберігати в соб
правильну і приголосну із законом думку про те, що страшно і що ні. На відміну
від “мудрості" і від “мужності”, третя доблесть доскон |
