География : Пищевая промышленность Украины. Проблемы и перспективы развития

Пищевая промышленность Украины. Проблемы и перспективы развития

Підгалузі харчової промисловості є важливою ланкою АПК України, поєднуючих

виробництво і промислову переробку сировинних ресурсів рослинного

походження з реалізацією готової продукції і основні обслуговуючі ланки

комплексу підприємства і організації. Рослинні сільськогосподарські ресурси

можна поділити на дві групи. Перша об’єднує виробництва, що займаються

вирощуванням сировини для харчової промисловості, інша — для легкої.

Найбільш характерні такі спеціалізовані рослинно-промислові комплекси:

зерно промисловий, бурякоцукровий, плодоовочеконцервний, маслобойно-

жировий, виноградарсько-виноробний, льнопромисловий і ефирномасличний.

Ведуче місце в складі АПК України займає зерно-промисловий комплекс. Він

об’єднує галузі, що займаються виробництвом зернових, їхньою заготівлею,

переробкою, обслуговуванням сільськогосподарського і що переробляє ланок.

Сільськогосподарська ланка уявлена вирощуванням зернових культур.

Хлібоприймальні підприємства здійснюють заготівлю і зберігання зерна. В

склад ланки ,що переробляє входять мукомольно-круп*яні, комбікормові і

хлібопекарні виробництва.

Основу комплексу складає зернове господарство . Зерновим культурам належить

важлива роль в усіх областях України, особливо в областях Степової і

Лісостепової зон. Навіть в Закарпатській і Івано-франківській областях, де

частка зернових культур є самою низькою в Україні, вони займають біля 40%

посівних площ.

Головна зернова культура в Україні — озима пшениця. Найбільш сприятливі

грунтово-кліматичні умови для її вирощування склалися в областях Степовій і

Лісостеповій Зон, де ця культура займає половину площ, відведених під

зернові. В областях Полісскої зони питома вага посевів озимої пшениці

значно нижче.

Важливою зерновою культурою є озиме жито. Ця культура займає друге місце

(після пшениці) за розмірами посівних площ під озимі. Основні райони

вирощування озимого жита знаходяться на Полісся і в західних областях

Лісостепової Зони.

Велике продовольче значення мають гречиха, просо і рис, хоча в структурі

посівних площ зернових культур вони займають лише біля 5%.

Гречиха є однією з найціннійших круп*яних культур. На її розміщення впливає

підвищена потреба цієї рослини в волозі. Тому основні площі посевов гречихи

зосереджені на Полісся і в Лісостепі і зовсім зникають в південному Степі.

Просо в Україні є однією з страхових культур завдяки пізнім рядкам сева.

Воно відноситься до посухостійким круп*яним і дасть відносно високі урожаї,

особливо в засушливі роки. Основні посіви його розміщені в Лісостеповій, а

також в північних і центральних областях Степовий зони.

Новою для України зерновой культурою є рис. В Україні його вирощують тільки

на поливних землях, де він дасть високі і стабільні урожаї. Зрошувальна

Меліорація в південній частині України сприяла розширенню його посівов.

Зернове господарство має важливе значення і для розвитку тваринництва.

Фуражне зерно складає більш 40% валового збору зернових культур. Основними

зернофуражними культурами в Україні є ячмінь, овес, кукурудза і зерно

бобові — горох, віка, люпін. Такі культури, як ячмінь, кукурудза і горох,

використовуються і для продовольчих мети. Яровий ячмінь вирощують в усіх

областях України. Зерно ячміня має високі кормові якості, використовується

також як сировина в пивовареній промисловості, фармацевтичній,

хлібопекарній, спиртовій і кондитерській галузях.

Кукурудзі належить важлива роль в забезпеченні тваринництва кормами ,що

концентрувалися. Найбільші посівні площі під цією культурою розміщені в

областях Лісостепової і Степової зон. Вирощують кукурудзу також на

Закарпатті і Прикарпатті.

Промислова ланка зерно промислового комплексу забезпечує зберігання і

переробку зерна. Основними галузями зерно промисловості ,що переробляє є

мукомольно-крупяная, комбікормова і хлібопекарна. Продукція зернового

господарства транспортабельна. Тому підприємства, що виробляють

хлібопродукти, містяться в місцях їхнього споживання. Потужні підприємства

по виробництву борошна і хліби розміщені в Києві, Одесі, Харкові,

Дніпропетровськові, Донецьку, Львові і інших більших містах (рис. 46).

Хлібозаводи є в усіх середніх і малих містах, селищах міського типу і

більших селі. Розвиток мукомольної і хлібопекарної промисловості залежить

від потреб в хлібопродуктах.

В основі формування бурякоцукрового комплексу лежать сприятливі природні

умови для вирощування цукрового буряка, забезпеченість трудовими ресурсами

і навики населення. Найважливими його ланками є сільськогосподарське

(вирощування цукрового буряка) і (виробництво ,що переробляє цукру).

Значення цукрового буряка передусім в тому, що вона є основним джерелом

виробництва цукру, а також важливим чинником зміцнення кормовий бази і

підвищення культури хліборобства.

В Лісостепі розміщене більш ѕ посевов цукрового буряка. Частка їх в

посівних площах досягає 9-II%. Середня урожайність в останні роки

коливається в кордонах 300 — 320 ц/га. Найбільшими виробниками цукрового

буряка є Вінницька, Черкаська і Полтавська області, що дадуть біля 25%

загального проведення цієї культури.

Розвиток бурякосіяння в Україні спирається на потужну технічну базу

цукрової промисловості. Всього в Україні діє 194 цукрові заводи, що

переробляють в середньому за рік біля 44.0 млн т буряка. В середньому за

добу один цукровий завод переробляє 2.3 тис т цукрового буряка. Обсяг

випуску цукру-піску складає біля 3.5 млн т.

Найбільшими в Україні виробниками цукру-піску є Вінницька, Хмельницька,

Черкаська, Полтавська, Одеська і Кіровоградська області. Виробництво цукру-

рафинада зосереджене в основному в Одесі, Черкасах, Бердичеві, Ходорове і

Вінниці. Деякі цукрові заводи суміщають виробництво цукру з виробництвом

молочних консервів, спирту, лимонної кислоти і кормових дріжджів. Такі

підприємства називаються цукровими комбінатами.

В склад плодоовочеконцервного комплексу України входить вирощування овочів,

фруктів і ягод, підприємства концервної і плодоовочеконцервної

промисловості, а також обслуговуючі і допоміжні підприємства.

Овочеводство розповсюджене по всій території України, але рівень його

концентрації і спеціалізації в різних регіонах різний. На Полісся,

наприклад, вирощують здебільшого огірки, морква, столовий буряк і капусту,

в Лісостепі — огірки, помідори, цибуля, в Степі — помідори, перець,

баклажани. Самая більша концентрація посівов овочевих культур в тих

господарствах, що входять в склад сировинний зони концервного заводу, а

також розміщені навколо більших міст.

Важлива роль в постачанні населення міст свіжими овочями в міжсезонний

період належить парниково-тепличним господарствам. Найбільші площі

закритого ґрунту відводяться під овочі в Криму, навколо Києва, Харкова,

Донецька, Одеси, Львова.

Садівництво розвивається по всій території України. Тут розповсюджені такі

плодово-ягідні культури: яюлука, груші, сливи, вишні, черешні, полиниця,

малина. В південних районах вирощують абрикоси, персики, инжир. Особливо

сприятливі умови для садівництва склалися в Криму, Переднестровье, в

південному Степі і Закарпатті.

Більша частина овочів, фруктів і ягод споживається в свіжому вигляді, а

інша надходить на що переробляють підприємства для виробництва консервів.

Найбільш розвинута плодоовочеконцервная промисловість в Криму, Херсонській

і Одеській областях, що виробляють біля 40 Ёо всіх плодоовочевих консервів.

В Україні склалася певна спеціалізація в виробництві плодоовочевих

консервів. Що переробляють підприємства Центру і Заходу виробляють в

основному фруктові консерви, а Південний район спеціалізується на

виробництві томатних консервів.

В склад виноградно-виноробного комплексу входить виноградарство, промислова

переробка винограда, а також підприємства, обслуговуючі ці галузі. Кінцевою

продукцією комплексу є свіжий виноград, виноградні вина, виноградний сік,

коньяки, що виготовляють з технічних сортів винограда. З відходів переробки

одержують різні кислоти, чинбарні речовини, спирт.

Загальна площа виноградних насаджень в 1990 р. Склала 176 тис. га. Основні

їхні масиви розміщені в Степовій зоні. Найбільшою концентрацією

виноградників характеризується зона передгорних і гірських районів Криму,

де створені великі спеціалізовані господарства. Основними виноробними

областями є Кримська, Одеська, Херсонська, Миколаївська і Закарпатська. Тут

зосереджене більш 90% виноградних насаджень України.

Виноград — малотранспортабельний продукт, тому виробництва первинної його

переробки розміщені поблизу від сировинних баз. Промислову переробку

винограда здійснюють в основному радгоспи-заводи. Підприємства по

виробництву коньячного спирту розміщені поруч з заводами первинного

виноробства, т. . В районах вирощування винограда. Заводи вторинного

виноробства і шампанских вин розміщені в основному в районі споживання

готової продукції (Одеса, Київ, Донецьк). Маслобойно-жировой комплекс

України спеціалізується в основному на виробництві і переробці насіння

соняшника. Посівні площі соняшника в 1990 г. Займали 1636 тис. Га, що

склало більш 20% всіх посівних площ масличних культур. Окрім соняшника, в

маслобойно-жировой промисловості використовується насіння льна-довгунца,

клещевини, коноплі, рапса, а також відходи деяких сільськогосподарських

продуктів.

Основні посіви соняшника як теплолюбивої культури зосереджені в основному в

південних областях України (рис. 48). Більше всього соняшник розповсюджений

в північних і центральних районах Степу. Декілька менші площі займає він в

Лісостепі і південного Степу і зовсім незначні — на Полісся і в передгорних

районах Карпат.

Маслобойно-жировая промисловість представлена маслоекстракционними,

маслопрессовими, маргариновими і миловареними заводами, а також маслобойно-

жировими і жировими комбінатами. Виробництво постного масла належить до

матеріалоемкого, тому маслоекстракціоні заводи розміщені в районах

вирощування соняшника. Біля третини всього виробленого постного масла

використовується при виготовленні маргарина і мила. В Україні маргаринові

заводи розміщені в Києві, Донецьку, Ужгороді.

Значне розповсюдження в маслобойно-жировой промисловості отримало

комбінування. Тепер на маслобойно-жирових і жирових комбінатах виробляється

50% постного масла, основна частина маргарина, мила, що мостять засобів.

Потужні маслобойно-жировие і жирові комбінати розміщені в

Дніпропетровськові, Полтаве, Харкові, Одесі, Запорожье, Чернівцях, Вінниці

і Львові.

Льнопромисловий комплекс України об’єднує льноводство, промисловість

первинної переробки льна і виробництво льняних тканин.

Посівна площа льна-довгунца в 1990 г. Досягла 172 тис. Га. Основні посіви

льна-долгунца розміщені на Полісся, де цьому сприяють грунтово-кліматичні

умови. Окрім цього льон-довгунец сіють в районах Лісостепу, прилягати до

Полісся, в передгорних і гірських районах Карпат.

Первинну переробку льна-долгунца здійснюють державні льнозаводи,

кооперативні і державні льнопункти. В Україні налічується більш 30

льнозаводів, що виробляють основну частину льноволокна. Більше всього таких

підприємств в Чернігівській, Житомирській, Рівненській і Волинській

областях. В таких областях, як Львівська, Верба-але-франківська і

Чернівецька, лен переробляють в основному на кооперативних і державних

пунктах. Отримане в результаті первинної переробки льноволокно надходить на

льнозаготівельні пункти, а звідти — на Житомирський і Рівненський

льнокомбінати. Льноволокно є також предметом зовнішньої торгівлі.

З насіння льна-довгунца одержують постне масло з високими вкусовими і

технологічними якостями, а також макуху. Широко використовуються відходи

первинної переробки. Пакля — при виробництві мотузки, шпагата, а костра —

папери, технічного спирту, ацетону.

Ефиромасличний комплекс України займається вирощуванням і переробкою

ефиромасличних культур. Кінцева продукція комплексу — ефірна олія —

використовується при виробництві парфумно-косметических виробів, медичної і

харчосмакової промисловості.

Ефиромасличние культури займають лише 0.1% всіх посівних площ України.

Серед них важливе значення мають: кориандр, мята, тмин, лаванда, троянда,

шалфей, фенхель і ін. Посеви кореандра розміщені в основному в зоні Степу,

а м*яти, тмина і фенхеля — в зоні Лісостепу. Троянду, лаванду, шалфей

вирощують в Криму. Ефиромасличні культури швидко псуються, тому їхн

переробляють на місці. Великі підприємства, що виробляють ефірна олія

високої якості, розміщені в Бахчисарае, Алушті і Сімферополі.

Спеціалізовані тваринницько-промислові комплекси є важливою ланкою

агропромислового комплексу України. Вони суміщають виробництво і промислову

переробку сировинних ресурсів тваринницького походження, реалізацію готової

продукції підприємства і організації. В межах тваринницько-промислових

комплексів виникають, як правило, прямі виробничі зв’язки між

сільськогосподарськими підприємствами, що виробляють продукцію

тваринництва, і промисловими підприємствами, що її переробляють. В

результаті агропромислової інтеграції тваринництва з іншими галузями в

Україні сформувалися такі спеціалізовані тваринницько-промислові комплекси:

мясопромисловий, молокопромисловий і птахопромисловий.

Мясопромисловий комплекс України діє на основі розвитку тваринництва

м’ясного і м*ясомолочного напрямків і переробки його сировини. В його склад

входять також обслуговуючі галузі: виробництво обладнання для тваринницьких

ферм і м’ясної промисловості, комбікормова промисловість, кормовиробництво

і виробництво тари.

Основою формування м*ясопромислового комплексу України є м’ясне скотарство,

птахівництво, вівчарство.

Значення скотарства — ведучої галузі тваринництва в усіх природних зонах

України не обмежується виробництвом яловичини. Воно є основним

постачальником кожевенного сировини для легкой промисловості і органічних

добрив для рільництва.

Найбільша щільність великої рогатої худоби на 100 га сільськогосподарських

угідь в передгірських і гірських районах Карпат, в Лісостепі і на Полісся,

т. Е. В зонах, добре забезпечених природними кормовими угіддями і високою

щільністю сільського населення. Що стосується Лісостепу, те підвищенню

щільності поголівя’ великої рогатої худоби сприяє розвиток бурякосіяння і

цукрової промисловості з її відходами (жом, меласса)

Скотарство України, в залежності від природно-економічних умов,

характеризується певними територіальними відзнаками в виробничій

спеціалізації. На Полісся і в Лісостепі розвивається молочно-м’ясне і м’ясо-

молочне скотарство. В Степі переважає - м’ясне і м*ясомолочне. В приміських

зонах, особливо найбільших і більших міст, — молочно-м’ясне. Розводять в

Україні здебільшого симентальську, червону степову, сіру українську, чорно-

пегую і інші породи.

Свинарство як скороспіла галузь тваринництва розвивається в усіх природно-

економічних зонах України. Відмінності в рівні його розвитку визначаються

передусім характером кормових ресурсів і наявністю достатньої кількості

кормів ,що концентрувалися. Найбільш розвинуте свинарство в Лісостепі і

Степу. Здебільшого розводять білу українську породу.

В Україні найбільш розповсюджені свиноводческі ферми замкнутого циклу, в як

сочетаются стадії відтворення, дорощування і відкорма свиней. Заглиблення

спеціалізації призвело до створенню откормочних комплексів.

Вівчарству в Україні належить допоміжна роль. За 1981-1991 гг. Поголівя’

вівців зменшилося з 8.8 млн голов до 7.9 млн голов. Особливо інтенсивно

вівчарство розвивається в Степі і в Карпатах. Воно забезпечує сировиною

текстильну, смушковохутряную і кожевену промисловість. М’ясо вівців

характеризується високою калорійністю. Крім Того, вівчарство відрізняється

прискореним оборотом череди, що створює сприятливі умови для збільшення

вовни і баранини. Однак в Україні його розвитку приділяють мало уваги.

Виробництво м’яса в убойній вазі склало 4.4 млн т, а промислове виробництво

(включаючи субпродукти 1 категорії (1990 г.) — 2.8 млн т. В структурі

виробництва м’яса і мясоизделий ведуче місце займає яловичина. Далі ідуть

свинина, м’ясо птаху і баранина.

Найбільші м*ясокомбінати України розміщені в більших містах. Нові потужні

мясокомбинати, що орієнтувалися на місцеві сировинні ресурси, побудовані

також в Вінницькій, Черкаській, Полтавській, Хмельницкій і Тернопольській

областях.

Молокопромисловий комплекс — один з найважливіших агропромислових

комплексів України. Основою його формування є сприятливі природні і

економічні умови.

Приблизно третина поголів’я великої рогатої худоби України потрібно на

поголівя’ коров (в 1991 г. — 8.4 млн голов, з них 60 % — тваринні молочного

напряму). Найбільш розповсюджені червона степова і чорно-пегая породи. Вони

дадуть найвисокі надої молока. В 1991 г. Середньорічні надої молока в

цілому по Україні склали 2941 кг.В Україні 2/3 молока виробляють

спеціалізовані господарства. В зоні більших міст, наприклад, на них

потрібно більш 4/5 всього виробленого молока.В молочній промисловості

виділяють такі галузі: маслобойню, цельно-молочну, сироварну і консервную.

Особливістю молочної промисловості є те, що на більшості підприємств

виробляють декілька виглядів молочної продукції, хоча в цілому

молокопромислову комплекс України має маслобойную спеціалізацію.

Масло виробляється в усіх областях України, але більше всього — в

Чернігівській, Вінницької і Київської (біля 30 тис. Т в рік).

Молокопромишленний комплекс Донецької, Закарпатської, Кримської і

Львівської областей спеціалізується в основному на випуску цельной молочної

продукції.

Птахопромисловий комплекс серед тваринницьких комплексів менш всього

залежить від землі. Важливим чинником його розміщення є райони споживання

продукції, в основному біля більших міст, в промислових і курортних зонах.

Промислове птахівництво розвивається в усіх природно-економічних зонах.

Великими виробниками пташиного м’яса і яєць є Степові області, серед яких

виділяється Крим (перше місце в Україні) .

По спеціалізації птахопромислові підприємства поділяють на яєчні і м’ясні.

Основними виробниками пташиного м’яса і яєць є птахофабрики. В Усіх

природноекономічних зонах в структурі поголівя’ птаства преобладают кури.

На птахофбриках м’ясний спеціалізації, окрім бройлерів, вирощують индеек,

качок і гусей.