Другое : Географічне положення, територія і межи Криму Укр.
Географічне положення, територія і межи Криму Укр.
Київський національний університет
ім. Тараса Шевченка
реферат
Ландшафти Криму
Студента 2-го курсу групи ЕСГ
географічного факультету
Кислякова Олександра Сергійовича
Київ 2000
Географічне положення, територія і межи Криму.
Крим охоплює територію майже 25,6 тис. кв. км, що становить 4.3% площі України. На 330 км простягнувся півострів від мису
Кара-Мрун на заході до мису Фонар на березі Керченської протоки і більш як на 200 км від мису Сарич – на півдні до північної межі на Перекопському
перешийку.
На півночі і північному сході береги Криму омиваються водами Сиваша – мілководної затоки Азовського моря, відокремленої
від нього вузькою і довгою Арабатською стрілкою. Берегова лінія тут значно порізана: є багато дуже мальовничих великих і малих півостровів і островів та
заток типу лиманів. На заході і півдні півострів омивається водами Чорного моря, яке біля берегів утворює ряд заток і бухт, в тому числі Перекопську і
Каркінітську – на північному заході, Каламітську – на заході і Феодосійську – на сході. Із сходу до Кримського півострова вузьким сімнадцятикілометровим
перешийком прилягає Керченський півострів, який з півночі омивається Азовським морем, що утворює тут Арабатську і Казантипську затоки. З півдня Керченський
півострів омивається водами Чорного моря, на сході Керченська протока відділяє Крим від Таманського півострова.
В ландшафтній структурі півострова можна виділити (з півночі на південь) Кримську степову провінцію, Кримські гори, Область
Південного берегу. Отже ми розглянемо більш детально ландшафти кожної з цих областей.
Кримська степова провінція.
Кримська степова провінція займає рівнинну частину Кримського півострова. В тектонічному відношенні вона охоплює герцинські
структури Скіфської плити – Тарханкутське і Сімферопольсько-Євпаторійське підняття, Альмінську западину. Тектонічні структури виражені в сучасному
рельєфі у вигляді Тарханкутськой ерозійно-денудаціної рівнини степового Криму, Керченської
дрібноскладчатої горбистої рівнини.
Кліматичні умови провінції визначаються тривалим теплим літом, короткою малосніжною зимою, значними тепловими ресурсами. Без
морозний період триває 175-225 днів, а вегетаційний 230-235 днів. Сума активних температур становить 3300 ... 3450°. Середньорічна сума опадів змінюється від
420 мм у центральній частині до 300 мм на узбережжі. За таких умов зволоження гідрографічна сітка мало розвинена. Річки Сал гір, Велика і Мала Карасівки,
Булганак, Індол та інші в нижній течії і закінчуються на рівнині не досягаючи морів.
Переважними ґрунтами є чорноземи південні мало гумусні, які сформовані на лесових породах, та елювії карбонатних порід. У
північній частині провінції поширені темно-каштанові ґрунти. Видові відмінності ландшафтів провінції передусім пов’язані з неоднорідністю
геолого-геоморфологічної будови території.
Область Кримського Присивашшя являє собою низовинну рівнину з висотами
0,5-40 м над рівнем моря. Територія приурочена до Каркіницько-Присиваської западини. Клімат помірно теплий. Середньорічні температури становлять +10 ...
+10,5є, суми опадів – 300-420 мм. Низовинний рельєф, близьке залягання ґрунтових вод в умовах посушливого клімату зумовили формування каштанових
солонцюватих і темно-каштанових залишково-солонцюватих ґрунтів, чорноземів південних залишково-солонцюватіх. В рослинному покриві домінують
типчаково-ковилові, полинні та солянково-полинні степові угруповання. Характерною ландшафтною особливістю області є те, що за умов рівнинного
рельєфу тут проявляється вертикальна диференціація природних комплексів. У ландшафтній структурі виділяються:
1) лагунно-прибрежні склянкові та полинні напівпустелі на каштанових солонцюватих ґрунтах та
солонцях, пересипи, коси;
2) малодерновані рівнини з типчаково-ковиловими сухими степами на каштанових солонцюватих
ґрунтах; над рівнем моря ці рівнини піднімаються на 10-20 м;
3) хвилясті рівнини з ковилово-типчаковими степами на темно каштанових і чорноземних
солонцюватих ґрунтах; абсолютні висоти становлять 35-40 м.
Центральна Кримська область являє собою нахилену низовинну рівнину, яка постійно знижується від передгір’їв Кримських гір до При сивашшя (від
120-100 м до 50-40 м). Море відійшло з цієї ділянки на початку пліоцену. Ландшафтоутворююче значення мають
континентальні бурі глини, лесовидні суглинки, об лесовані пролювіально-делювіальні відклади з гірською галькою. Клімат помірно теплий, з
короткою вологою зимою, жарким посушливим літом. Опадів 350-435 мм на рік. Природна рослинність збереглася мало внаслідок впливу діяльності людини.
Ландшафтну структуру області утворюють такі основні види ландшафтів:
1) лесові рівнини з чорноземами мало гумусними карбонатними;
2) акумулятивно-денудаційні рівнини з чорноземами південними на елювіально-делювіальних відкладах;
3) лесові слабо розчленовані рівнини з чорноземами південними і темно-каштановими солонцюватими грунтами, переважно розораними.
В західній частині області структура ландшафтів ускладнюється долинно-балковими, приморсько-терасовими та лиманно-солончаковими
місцевостями.
Тархакутська область являє собою хвилясту рівнину з абсолютними висотами 120-170 м. В
будові її поверхні простежується залежність від особивостей герцинського фундаменту. Виражені в рельєфі субширотно витягнуті ували і височини
відповідають антиклінальним структурам, а улоговини – синклінальним. Верхні рівні утворюють хвилясті увалисто-угловинні рівнини з чорноземами південними
щебенюватими, чорноземами слаборозвиненими на елювії вапнякових порід, перетрофітними степами. В перетрофітних степах, що збереглися біля оз.
Донузлав, на Тарханкутському та Євпаторійському плато, ростуть чебрець, келерія, полини, пижмо, молочай, ковила та ін. Нижчі
рівні займають слабо хвилясті рівнини з чорноземами південними карбонатними на елювіально-делювіальних лесовидних породах, щебенюватими схилами улоговин та балок, залишками
нетрофітних степів. У прибережній смузі невеликі площі зайняті лучними солонцями і солончаками з галофітною рослинністю.
черченська
область.
Являє собою пасмово-горбисту
рівнину. Для її тектонічної будови характерне чергування антиклінальних
складок і синклінальних прогинів. До ядер антикліналей приурочені невисокі
сопки грязьових вул.канчиків. Грязьовий вулканізм є відомою рисою природи
Керченського півострова. Південно-західна частина півострова розчленована
широкими балками і субширотно витягнутими улоговинами. Північно-східна частина
– це дрібноскладчасте увалисте плато з вапняковими гребенями і видовженими
улоговинами між ними. Абсолютні відмітки становлять 130-170 м (найвища точка –
г. Опук, 185 м). Така неоднорідність будови півострова зумовлює видові відмінності
ландшафтів. У північній частині області переважають горбисті гребнево-сопкові
рівнини з чорноземами південними, карбонатними й щебенюватими,
темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, типчаково-ковиловими,
полинно-злаковими та петрофітними степами. Південну частину області займають
полого-хвилясті денудаційні рівнини з чорноземами південними і темно-каштановими
солонцюватими ґрунтами, солонцями, мезофіт ними
різнотравно-типчаково-ковиловими степами. На фоні степових ландшафтів вздовж
узбережжя поширені псамофітні степи з ковили, костриці та осок, напівпустельні
полиново-злакові степи, склянкові пустелі, балки, зниження озерні улоговини,
лимани з лучними галофіт ними угрупованнями. Для фауни Керченського півострова
типовими є ті самі представники, що і для степової зони України взагалі. У її
складі переважають гризуни.
Таблиця № 1: Ландшафтна структура Керченського півострова.
Информационная Библиотека
для Вас!
|