Банковское дело : Реферат: Кредитні операції банків

Реферат: Кредитні операції банків

Кредитні операції банків

План

1. Поняття та класифікація кредитів

2. Принципи та правила кредитування

3. Страхування від кредитних ризиків

4. Динаміка кредитного процесу

5. Особливості консорціумного кредитування

1.Поняття та класифікація кредитів

Кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Відповідно кредитні операції банків полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Важливе практичне значення має класифікація кредитів. Кредити, які надаються банками, класифікуються за такими ознаками:

За строками користування:

а) короткострокові – до 1 року,

б) середньострокові – до 3 років,

в) довгостроков понад 3 роки.

Короткостроков кредити можуть надаватись банками підприємствам у разі їх тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньостроков кредити можуть надаватись суб’єктам господарювання та оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Для формування основних фондів можуть надаватись довгострокові кредити. Об’єктами такого кредитування, як правило, є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.

Строк кредиту, а також відсотки за його використання (якщо інше не передбачене умовами кредитного договору) розраховується з моменту отримання до повного погашення кредиту та відсотків за його користування. Надання кредиту відбувається переважно, шляхом зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунка позичальника.

За забезпеченням:

а) забезпечен заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантован (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечен (бланкові).

Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення – тільки під зобов’язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту та перевірений авторитет у банківських колах.

За ступенем ризику:

а) стандартн кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком.

За методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання).

За строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого кредиту (місяця, кварталу).

В економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості ознак класифікації видів кредиту. Наведені вище ознаки є найбільш поширеними. Інколи в літературі та нормативних актах має місце ототожнення понять «види кредиту» та «форми кредиту», що спірним.

Суб’єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціум ний. Фізичні особи – споживчий кредит.

Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарські відносини та можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів – зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін у певному місці.

Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надан послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя, інших угод про надання кредиту можна не укладати.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

- сплати боржником за векселем;

- передач векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

- переоформлення комерційного кредиту на банківський.

У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя, погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит це інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яке полягає в наданн за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Об’єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого не має обмежень про передачу його в лізинг.

Майно, яке державною (комунальною) власністю, може бути об’єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону.

Не можуть бути об’єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об’єкти, а також цілісн майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.

Перехід права власності на об’єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу.

Іпотечний кредит це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з потеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника, і не є об’єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит - це кредит, який надається переважно в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України для придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачене умовами кредитного договору.

Банк нада кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються, виходячи з вартості товарів послуг, які є об’єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов’язкових платежів. Строк повернення кредиту визначається кредитором позичальником у кредитному договорі та залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунка, переказами через пошту або готівкою.

Кредит може надаватись позичальнику банківським консорціумом такими способами:

а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті;

в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення нших банків для участі в консорціумній операції.

У Положенні НБУ «Про порядок формування і використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків» у залежності від критерію ризику кредити класифікують на стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

За кордоном класифікація кредитів здебільшого складається і дотримується самими банками. Систематичний метод контролю за якістю банківського кредитного портфеля поляга в класифікації кредитів у залежності від того, наскільки позичальник дотримується термінів та умов кредитних угод, зокрема щодо умов обслуговування позики. Крім того, термін «класифікований» кредит відноситься до офіційно системи класифікації, що використовують органи нагляду. У кожній країні ц системи неоднакові і часто переглядаються.

2. Принципи та правила кредитування

Банківське кредитування здійснюється за умови дотримання певних принципів: терміновість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту. Ці принципи не є чимось абстрактним, а безпосередньо визначають кредитні взаємовідносини між банками та їх клієнтами шляхом включення у кредитні угоди як істотні умови.

Названі принципи взаємопов’язаними і означають, що банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором, з відповідною сплатою відсотків за його користування.

Принцип терміновості повернення кредиту означає, що він має бути повернений позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк. Від дотримання цього принципу залежить можливість надання нових кредитів, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення даного принципу кредитування призводить до трансформації заборгованості за позичками із термінової у прострочену. У разі порушення строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором, – у конкретні господарські процеси, проекти, підприємства тощо. Кредит надається позичальнику здебільшого на конкретну ціль, а не тому, що в нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу значною мірою залежить своєчасність повернення позики, бо тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошов кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх нтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принцип забезпеченості позичок має за мету захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він передбачає, що заборгованість за позичками, яка відображається в пасиві балансу підприємства-боржника, має бути забезпечена певним майном, що враховується в активі його балансу або зобов’язанням третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).

Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду. Відсутність забезпечення може бути як об’єктивними причинами, коли економічна природа кредиту не передбачає вкладання коштів у матеріальні цінності, так суб’єктивними, коли банк іде на це свідомо, страхуючи свій підвищений ризик великими позичковими відсотками.

У процес кредитування підприємств банк не тільки вимагає повернення одержаної позички, а й сплати відсотків за користування нею. В умовах ринкових відносин відсоток є об’єктивним супутником кредиту, його складовою, оскільки кредитна операція – це акт комерційного продажу на певний строк грошових коштів. За рахунок відсотків банки покривають свої витрати й одержують прибуток. Відсоток є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується Національним банком.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на поточних і валютних рахунках, залучені кошти юридичних і фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання чи строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Окрім наведених принципів, банки повинні враховувати певні обмеження, що існують у кредитному процесі.

Кредитні операц здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Кредити в ноземній валюті надаються юридичним і фізичним особам-резидентам, як займаються підприємницькою діяльністю, резидентам за операціями, що здійснюються ними з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем, та юридичним особам-нерезидентам – банківським установам.

При проведенн кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб’єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов’язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.

Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від заявленого розміру кредиту, приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією тощо) більшістю голосів і оформляється протоколом.

При наданн позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє Національний банк про кожний такий випадок.

Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загальний же обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

З метою захисту нтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.

Забороняється надання кредитів на:

-   покриття збитків господарської діяльності позичальника;

-   формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

3.Страхування від кредитних ризиків

Кредитний ризик це ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, як підлягають сплаті за користування кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.

Кредитні ризики можуть мінімізуватися за допомогою відповідного забезпечення, до якого відноситься: неустойка (штрафи, пені), застава, порука (гарантія).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або незалежно виконаного зобов’язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. При цьому проценти на неустойку не нараховуються.

Кредитор не ма права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов’язання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений договором.

Сторони також можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, крім випадків, передбачених законом.

Суд може зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розміри збитків, та за наявност нших обставин, які мають істотне значення.

Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі та не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих виконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку та відповідає перед кредитором за порушенням зобов’язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Тобто, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про це боржника, а в раз пред’явлення до нього позову – подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора сам виконає зобов’язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов’язані з особою боржника. Поручитель ма право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовиться від них або визнав свій борг.

Після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов’язок боржника. Це означає, що до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять вс права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Щодо кожного з кількох поручителів, які виконали зобов’язання, забезпечене порукою, то їм переходять права кредитора у розмірі частини обов’язку, що виконана ним.

Боржник, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя. Поручитель, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, у зв’язку з ненаправленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов’язку, має право стягнути з кредитора безпідставно одержані суми, або пред’явити зворотну вимогу до боржника.

Поручитель ма право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Порука припиняється із погашенням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без угоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Порука припиняється в разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Гарантія д протягом строку, на який вона видана. Вона є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарант пред’являється в письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, в чому полягає порушення боржником основного зобов’язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред’явити вимогу до гаранта в межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржн